Фільм увійшов до національний конкурсу та програми «Українські прем’єри» у позаконкурсній програмі фестивалю. Загалом до національного конкурсу увійшли 25 картин різних жанрів та форматів від ігрового до документального кіно. Усі картини так чи інакше відображають реалії українського суспільства, що переживає другий рік повномасштабного вторгнення країни-агресорки.
Документальна картина режисерки Дар'ї Дрюченко «Що далі?» – це україно-австрійська стрічка, у котрій задокументовано на плівку три вражаючі історії Харкова у перші тижні повномасштабного вторгнення у лютому та березні 2022 року. Режисером монтажу став відомий український кліпмейкер та режисер Віктор Придувалов, що зняв декілька сотень музичних кліпів для легендарних українських артистів та гуртів – «Океану Ельзи», «Скрябін», «ТНМК», «Антитіла» та багато інших.
Картина демонструє справжні жахи мирного населення, що пережив Харків часів повномасштабного вторгнення. Це історія про кількох людей – представників трьох різних поколінь з власними переживаннями, планами на майбутнє, думками і рішеннями. Але всі вони об’єднані однією жахливою обставиною – через війну вони 10 довгих тижнів живуть у Харьківському метрополітені, що слугує їм сховищем від нещадних обстрілів россії. Це історії молодого студента-медика, вчителя, що дає надію дітям, а також вагітної дівчини, яка вірить у подальше щасливе життя для себе та своєї ще ненародженої дитини.
Сама режисерка на момент повномасштабного вторгнення знаходилась на дев’ятому місяці вагітності, їй вдалося виїхати з країни та народити не тільки здорового малюка, але й визначний документальний фільм.
«Коли почалася війна я, як більшість українців, відчувала безмежний страх, – розповідає Дар'я Дрюченко. – Через стрес та невідомість ледь не народила в дорозі. Прямуючи до друзів до Німеччини, я на одну ніч зупинилася у Відні, де й народила сина. За два тижні після пологів мене розривало на шматки, хотілося допомогти на інформаційному фронті. Я відчувала, як важливо показати іноземцям все те, що відбувається в Україні. З натхненними очима та вірою в проєкт, я звернулась до знайомого віденського продюсера та колеги Гернота Шафлера, співвласника Віденської продакшен компанії Sabotage-films. Якимось дивовижним чином все склалося! Не пам’ятаю, як точно, але через пару днів знімальна група вже була в Харкові. А далі історія та драматичні події самі нас повели за собою. Потім були пів року монтажу на відстані Відень – Київ і нарешті кіно готове!»
Загалом на фестивалі «Молодість» покажуть понад 100 фільмів протягом дев'яти днів. Серед них є 31 українська стрічка. Це ігрові та документальні повні й короткі метри, що увійшли до конкурсних і позаконкурсних програм.
